вгору

Новий Цивільний кодекс: що передбачено?

У ВРУ зареєстровано проєкт Цивільного кодексу України від 09.04.2026 № 15150 (далі – проєкт). 

Мета цього проєкту – повністю оновити цивільне (приватне) право України, ухваливши новий Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ). Він має бути цілісним, логічним і зрозумілим документом, який ефективно регулює відносини між людьми та бізнесом. 

Новий кодекс має враховувати сучасні реалії: розвиток цифрових технологій, нові економічні моделі, складніші договори, міжнародні відносини. Також він повинен забезпечити чіткість правил, справедливість і надійний захист прав громадян і компаній. 

Для цього пропонується повністю оновити основні розділи приватного права, об’єднавши їх у дев’ять частин (книг), зокрема: 

  • загальні правила, 
  • права людини, 
  • право власності, 
  • інтелектуальна власність, 
  • договірні зобов’язання, 
  • сімейні відносини, 
  • спадкування, 
  • міжнародне приватне право, 
  • питання публічності прав. 

Така структура зробить кодекс більш системним, узгодженим і зрозумілим у застосуванні. 

Чому виникла потреба у змінах? 

Хоча чинний ЦКУ 2003 року заклав міцний фундамент, за 20 років ситуація кардинально змінилася: 

  • Застарілість норм: З’явилися нові цифрові технології та форми суспільних відносин, які не охоплюються старими нормами. 
  • Фрагментарність: Велика кількість спеціальних законів почала суперечити загальним положенням ЦКУ, що створює хаос у судовій практиці. 
  • Динаміка ринку: Потреба в мобільності цивільного обороту та сучасних інструментах для бізнесу (наприклад, у сфері інтелектуальної власності та зобов'язань). 
  • Євроінтеграція: Необхідність впровадження «кращих практик» ЄС для майбутнього вступу України до Європейського Союзу. 

Що пропонує проєкт нового ЦКУ? 

Проєкт пропонує комплексну рекодифікацію приватного права України у формі нового Цивільного кодексу України, структурованого на дев’ять книг. Сутність змін полягає не у фрагментарному коригуванні окремих норм, а в системному оновленні інститутів приватного права, уніфікації понятійного апарату, усуненні внутрішніх колізій, підвищенні передбачуваності правозастосування та гармонізації із сучасними європейськими підходами (з урахуванням DCFR, PECL, PETL, принципів міжнародних комерційних договорів UNIDROIT).  

Нові положення проєкту доцільно подати окремо за кожною книгою, щоб створити чітку й зрозумілу «карту змін» для розгляду в парламенті та подальшого застосування. 

Проєкт першої книги формує оновлену й сучасну основу загальної частини приватного права. У ньому чітко визначено, що саме регулює приватне право, посилено значення його основних принципів і розширено можливості захисту прав. 

Також оновлюється правовий статус фізичної особи (зокрема дитини, споживача та професіонала), запроваджується більш впорядкована система юридичних осіб і корпоративних відносин. Окремо модернізовано правила щодо договорів і правочинів – їх тлумачення, недійсності, представництва, а також строки звернення до суду. 

Такий підхід робить загальну частину ЦКУ більш узгодженою, зрозумілою і придатною для застосування як в інших його розділах, так і в спеціальному законодавстві. 

Проєкт другої книги створює сучасну, орієнтовану на людину систему приватного права. Особисті права тут подані не просто як формальний перелік, а як реальні можливості та інструменти захисту, які можна ефективно застосовувати в сучасному, зокрема цифровому, середовищі. 

Основний акцент зроблено на автономії людини – її фізичній і психологічній недоторканності, захисті приватного життя та комунікацій, а також на можливості запобігати небезпечній поведінці ще до того, як вона завдасть шкоди. Також ЦКУ включає практичні механізми захисту репутації та інформації, які вже є актуальними на практиці. 

Водночас законопроєкт поширює окремі особисті права і на юридичних осіб там, де це доречно – ЦКУ наприклад, щодо таємниці листування, професійної чи комерційної таємниці, а також цифрової приватності. Це особливо важливо для нормального функціонування сучасного бізнесу. 

Проєкт третьої книги «Речове право» створює сучасну та узгоджену систему прав на майно, яка є основою економічного обігу. У ньому закріплено ключові принципи речового права, уточнено терміни, по-новому врегульовано співвідношення земельної ділянки і забудови, а також сформовано сучасний перелік обмежених речових прав. 

Документ також спрямований на забезпечення стабільності майнових відносин – зокрема через захист добросовісного набувача, механізми компенсації та чітку систему державної реєстрації прав. 

Вперше на рівні кодексу визначено чіткий перелік обмежених речових прав, включно з новими для української системи. Серед них – право очікування, право переважної купівлі нерухомості як окреме речове право, а також забезпечувальні речові права. 

Така структура дозволяє впорядкувати й інше законодавство. Його можна деталізувати, але без порушення загальної логіки та цілісності системи. 

Книга четверта розвиває сучасний, орієнтований на людину підхід до права інтелектуальної власності з урахуванням технологічних змін. Вона чітко закріплює, що автором об’єкта інтелектуальної власності може бути лише фізична особа. Водночас сучасно визначається коло інших суб’єктів, які можуть набувати майнові права – на підставі закону або договору. 

Окремо підкреслюється, що права інтелектуальної власності можуть виникати з різних підстав, але особливу роль у цьому відіграють договори. 

Важливим нововведенням є уніфікація змісту прав. Особисті права визначаються як невідчужувані та безстрокові, тоді як майнові права будуються за єдиною логікою: право використовувати об’єкт, дозволяти його використання іншим і забороняти неправомірне використання. Це робить систему більш узгодженою та усуває дублювання в різних нормах. 

Також упорядковується термінологія: вводиться поняття «правоволоділець» як єдиний термін для особи, яка має майнові права. Це робить правила ліцензування та використання об’єктів інтелектуальної власності більш чіткими і зрозумілими. 

Однією з ключових частин нової кодифікації приватного права є Книга п’ята – «Право зобов’язань». 

Розділ X («Загальні положення про зобов’язання») у проєкті суттєво оновлено порівняно з чинною редакцією. Його побудовано як послідовну і логічну систему: від визначення суті зобов’язання та його принципів – до підстав виникнення (передусім договору), подальшого розвитку зобов’язання (зокрема зміни сторін), сучасних правил його виконання і, у разі порушення, – до єдиної системи способів захисту прав. 

Такий підхід є більш цілісним і продуманим. Він усуває розрізненість норм, зменшує дублювання і ризик суперечностей між загальними та спеціальними положеннями. Водночас структура і понятійний апарат наближаються до європейської моделі права зобов’язань, де основна увага приділяється не формальній класифікації порушень, а ефективному регулюванню відносин між сторонами та захисту їхніх прав. 

Окремо варто відзначити свідоме переміщення приписів про спадковий договір з книги «Право спадкове» до розділу XI («Договірні зобов’язання»), у якому їх викладено як самостійну главу із чіткою договірною логікою. 

Проєкт свідомо розмежовує два різні за юридичною природою інститути – публічну обіцянку винагороди та публічний конкурс. І робить це послідовно як на рівні загального переліку підстав виникнення зобов’язань (окремі статті 746 «Публічна обіцянка винагороди» і 747 «Публічний конкурс»), так і на рівні спеціальних глав розділу XII. 

Проєкт книги шостої «Сімейне право» пропонує сучасну модель регулювання сімейних відносин. Вона поєднує конституційний принцип захисту сім’ї з чіткими правовими правилами та можливістю для учасників самостійно врегульовувати свої відносини через договори. 

Однією з головних новацій є повернення сімейного права до структури Цивільного кодексу України. Це логічно, адже сімейні відносини – як майнові, так і значною мірою особисті – є частиною приватного права і повинні узгоджуватися з його загальними правилами, такими як договори, представництво, строки та захист прав. 

Такий підхід відповідає світовій практиці: у багатьох країнах сімейне право є частиною цивільного кодексу. Натомість окремі сімейні кодекси – це скоріше виняток, який історично пов’язаний із радянською традицією відокремлення сімейного права. 

Також у проєкті по-новому визначено поняття сім’ї: вона розглядається як природна і основна частина суспільства. При цьому підстави її створення ширші, ніж просто шлюб – це також кровна спорідненість, усиновлення, різні форми влаштування дітей та інші відносини, які не суперечать закону і загальноприйнятим нормам. 

Проєкт книги сьомої «Спадкове право» пропонує сучасну, практичну та логічно узгоджену модель спадкування, яка краще відповідає сучасним видам майна і життєвим ситуаціям. 

Книга враховує нові реалії, зокрема «оцифровує» спадкове право, посилює захист інтересів вразливих спадкоємців, чіткіше визначає склад спадщини та правила переходу окремих прав. Також запроваджуються механізми збереження і управління спадковим майном до моменту оформлення прав, що допомагає зменшити конфлікти і втрату вартості майна. 

Важливі зміни стосуються того, що саме входить до складу спадщини і які права переходять до спадкоємців. 

Зокрема, прямо передбачено, що до спадщини входять належні померлому, але не отримані за життя виплати, одноразові допомоги, а також право на отримання репарацій. 

Також детально врегульовано перехід прав вимоги: спадкоємці можуть отримати право на відшкодування шкоди, присуджену судом неустойку, компенсацію моральної шкоди, а також інші виплати, які особа могла б отримати за життя. 

Проєкт книги восьмої «Міжнародне приватне право» створює сучасну і цілісну систему правил для регулювання відносин з іноземним елементом. Вона уніфікує підходи до визначення того, яке право застосовується, який суд має розглядати справу та як визнаються іноземні судові рішення. Це робить міжнародні цивільні відносини більш передбачуваними та зменшує зайвий формалізм. 

Ключовим принципом є застосування права тієї держави, з якою відносини мають найбільш тісний зв’язок. При цьому передбачено можливість відступити від формальних правил, якщо очевидно, що інше право краще відповідає суті конкретної ситуації. Це дозволяє суду враховувати реальні обставини справи. 

Важливою новацією є те, що міжнародне приватне право вперше включається безпосередньо до ЦКУ. Це повертає логіку, за якою кодекс має охоплювати як внутрішні приватні відносини, так і міжнародні. 

Таке рішення усуває розрізненість у правовому регулюванні, встановлює єдині підходи для всіх сфер приватного права (загальні положення, особисті права, власність, інтелектуальна власність, зобов’язання, сімейні та спадкові відносини) і об’єднує їх спільною системою правил для міжнародних ситуацій. 

У результаті це підвищує зрозумілість і передбачуваність для судів і учасників правовідносин, зменшує ризик суперечностей між різними законами та наближує українське право до європейської практики, де міжнародне приватне право є невід’ємною частиною загальної системи приватного права. 

Проєкт книги дев’ятої «Публічність цивільних прав» вперше створює цілісну систему правил про публічність як інструмент забезпечення юридичної визначеності у майнових відносинах. У ній визначено, які права, обтяження, обмеження, правочини та інші юридичні факти підлягають публічному обліку – лише ті, щодо яких це прямо передбачено законом. 

Також чітко розмежовуються правові наслідки публічності, можливість протиставлення права третім особам, пріоритет (черговість) та у визначених випадках – виникнення або припинення права саме через реєстрацію. Це дозволяє зрозуміти, коли право стає «видимим» для інших і коли воно набуває переваги у цивільному обороті. 

Важливо, що публічність тут розглядається не лише як технічна функція реєстрів, а як система довіри до офіційної інформації. Доступ до реєстрових даних є відкритим, не потребує обґрунтування інтересу, а можливість обходу правил публічності через договори виключається. Також встановлюються презумпції достовірності зареєстрованих даних, що підвищує довіру до реєстрів і захищає добросовісних учасників обороту. 

Окремо деталізуються види реєстраційних дій. Крім самої реєстрації, вводяться такі інструменти, як забезпечувальний запис і застереження в реєстрі. 

Забезпечувальний запис не створює права сам по собі, але захищає майбутню вимогу на реєстрацію і може впливати на черговість прав. Застереження також не змінює права, але інформує третіх осіб про важливі обставини та впливає на оцінку їхньої добросовісності. 

У сукупності ці механізми створюють сучасну систему довіри до реєстрів, зменшують ризики шахрайства та конфліктів у реєстрації і роблять цивільний оборот більш безпечним, прозорим і передбачуваним. 

Окремим важливим результатом підготовки нового ЦКУ стала оновлена мова його тексту. Проєкт суттєво покращує якість юридичної української мови: уніфіковано терміни, усунуто кальки з радянської та пострадянської канцелярської традиції та замінено їх на природні українські мовні конструкції. 

У тих випадках, де це потрібно за правилами української граматики та стилю нормативних актів, зменшено використання пасивних форм і натомість використано чіткі активні конструкції з зрозумілим суб’єктом дії та адресатом норми. 

Також свідомо використовуються питомо українські юридичні терміни (наприклад, «доброзвичайність», «осідок», «особистий простір»), що підсилює національну правову термінологію і робить текст більш природним та зрозумілим. 

Водночас прибрано русизми, застарілі терміни та зайві латинізми там, де є точні українські відповідники, без втрати юридичної точності. 

У результаті ЦКУ отримує не лише сучасний зміст, а й сучасну мовну форму – чітку, зрозумілу, нормативно вивірену та зручну для застосування судами і учасниками правовідносин. 

Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня року, що настає за роком його опублікування, крім пункту 4 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Кодексу.