вгору

Звільнення за прогул: яких вимог має дотримуватися роботодавець?

Прогул є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Це визначено п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).  

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі – Постанова № 9), прогулом вважається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня або понад три години безперервно чи сумарно протягом робочого дня без поважних причин. 

Оскільки прогул є порушенням трудової дисципліни, за яке ст. 147 КЗпП передбачає дисциплінарну відповідальність, зокрема звільнення, роботодавець повинен дотримуватися встановленої законодавством процедури застосування дисциплінарних стягнень. 

Строки звільнення за прогул 

Звільнення за прогул допускається безпосередньо після його виявлення, але не пізніше одного місяця з дня виявлення порушення. При цьому не враховується час перебування працівника на лікарняному або у відпустці. Також звільнення не може відбутися пізніше шести місяців із дня вчинення прогулу (ст. 148 КЗпП). 

Якщо працівник є членом профспілки, за загальним правилом для його звільнення необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації або профспілкового представника. Звільнення має відбутися не пізніше одного місяця з дня отримання такої згоди (ст. 43 КЗпП). 

Водночас під час дії воєнного стану положення ст. 43 КЗпП не застосовуються, крім випадків звільнення працівників, обраних до профспілкових органів підприємств, установ та організацій. 

Як зафіксувати прогул і з’ясувати його причини? 

Факт відсутності працівника необхідно зафіксувати під час щоденного (щозмінного) обліку використання робочого часу або іншим способом, наприклад за допомогою автоматизованої пропускної системи. 

При цьому важливо враховувати, що прогулом вважається відсутність працівника на території підприємства або об’єкта, де він повинен виконувати свої трудові обов’язки. Якщо працівник перебуває на території підприємства, але відсутній безпосередньо на своєму робочому місці, це саме по собі не є підставою для звільнення за прогул. 

Роботодавець повинен вжити заходів для встановлення причин відсутності працівника. Зокрема, працівник кадрової служби може зателефонувати йому за контактними номерами, зазначеними в особовій картці, або скористатися іншими доступними способами зв’язку. 

До видання наказу про звільнення необхідно зажадати від працівника письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі (ст. 149 КЗпП). Це важливо, оскільки відсутність може бути зумовлена поважними обставинами, наприклад тимчасовою непрацездатністю. 

Як зазначено в п. 24 Постанови № 9, до неповажних причин відсутності, зокрема, належать самовільне використання днів відгулів або чергової відпустки без погодження з роботодавцем, а також залишення роботи до закінчення строку трудового договору. 

Остаточний розрахунок і документи під час звільнення 

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП у день звільнення роботодавець зобов’язаний: 

  • видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення; 
  • провести з ним остаточний розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП; 
  • на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, яка зберігається у працівника. 

Крім того, під час звільнення працівникові виплачують грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Це передбачено ч. 1 ст. 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки». 

Отже, звільнення за прогул потребує належного документального підтвердження відсутності працівника, з’ясування причин порушення та дотримання строків і процедури застосування дисциплінарного стягнення, установлених трудовим законодавством. 

Про це розповіли фахівці Центру правової допомоги ФПУ.