вгору
23.10.2026
Проєкт Трудового кодексу (законопроєкт № 16010-1) пропонує комплексніше врегулювати дистанційну роботу. Його положення стосуються не лише місця виконання трудових обов’язків, а й організації робочого часу, права на відпочинок, забезпечення обладнанням, захисту від дискримінації та можливості продовжувати трудові відносини за певних обставин.
Дистанційна робота стане окремим видом трудового договору
Чинна ст. 60-2 КЗпП визначає дистанційну роботу як форму організації праці, за якої працівник виконує роботу поза приміщеннями або територією роботодавця, у будь-якому обраному ним місці та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
У проєкті Трудового кодексу (далі – проєкт ТК) цей підхід дещо змінюється.
Стаття 79 проєкту ТК прямо визначає договір про дистанційну роботу як особливий вид трудового договору.
На перший погляд, це лише зміна формулювання. Однак вона підкреслює, що дистанційна робота – не просто дозвіл працювати вдома, а окремий формат трудових відносин, для якого необхідно визначати відповідні умови.
Водночас проєкт ТК зберігає важливі принципи чинного законодавства:
Зберігається і заборона укладати договір про дистанційну роботу за наявності шкідливих та/або небезпечних професійних факторів.
Отже, сама можливість працювати дистанційно нікуди не зникає. Натомість змінюються окремі правила організації такої роботи та гарантії для її учасників.
Робочий час дистанційного працівника: більше контролю чи більше визначеності?
За чинною ст. 60-2 КЗпП працівник, який працює дистанційно, самостійно розподіляє робочий час. Правила внутрішнього трудового розпорядку на нього не поширюються, якщо інше не встановлено трудовим договором.
Водночас загальна тривалість робочого часу не може перевищувати встановлених законом норм.
Проєкт ТК зберігає цей принцип, але додає важливу норму.
За ч. дев’ятою ст. 79 проєкту відпрацьований дистанційним працівником час обліковуватиметься в порядку, встановленому роботодавцем. Це одна з практично важливих змін.
Роботодавець зможе визначити, як саме фіксувати відпрацьований час дистанційних працівників. Конкретний механізм залежатиме від організації роботи та встановлених правил.
Наприклад, це може бути електронна система обліку, табель або інший належний спосіб фіксації робочого часу.
Водночас потрібно розрізняти облік робочого часу та контроль за кожною дією працівника. Сам факт запровадження обліку не означає, що роботодавець отримує необмежене право стежити за людиною.
Проєкт прямо передбачає, що встановлений роботодавцем порядок виконання дистанційної роботи не повинен порушувати права працівника на захист персональних даних, особисте та сімейне життя.
Практичний наслідок: роботодавцям варто буде чітко визначати порядок обліку робочого часу, а працівникам – розуміти, як фіксуватиметься виконання їхніх обов’язків.
Це допоможе уникати суперечок щодо фактично відпрацьованого часу та виконання трудових завдань.
Право на відключення: роботодавець не зможе вимагати постійної доступності?
У чинному КЗпП уже існує гарантія для дистанційних працівників – період вільного часу для відпочинку, протягом якого вони можуть переривати будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок із роботодавцем.
Таке відключення не вважається порушенням трудового договору або трудової дисципліни.
Проєкт ТК зберігає цю гарантію, але дещо інакше формулює її. Відповідно до ч. десятої ст. 79 працівнику надаватиметься час відпочинку, протягом якого гарантується право на відключення – право переривати будь-який зв’язок із роботодавцем, зокрема за допомогою технічних засобів електронних комунікацій.
При цьому час відпочинку та періоди відключення визначатимуться в трудовому договорі.
Головна зміна полягає не у виникненні нового права, а в його закріпленні в системі майбутнього Трудового кодексу.
Крім того, оскільки періоди відключення визначатимуться трудовим договором, їх потрібно буде погоджувати та формулювати достатньо чітко.
Для роботодавців це привід переглянути підходи до комунікації з дистанційними працівниками. Для працівників – можливість краще розмежовувати робочий час і відпочинок.
Обладнання для дистанційної роботи: хто платитиме?
Комп’ютер, програмне забезпечення, засоби захисту інформації, технічне обслуговування – усе це може бути необхідним для повноцінної дистанційної роботи.
Чинна ст. 60-2 КЗпП передбачає, що порядок і строки забезпечення працівника необхідними засобами, компенсації за використання власного або орендованого обладнання та відшкодування інших витрат визначаються трудовим договором.
Якщо договір не містить положення про забезпечення працівника необхідним обладнанням і засобами, їх надає роботодавець. Він також організовує встановлення та технічне обслуговування відповідних засобів і оплачує пов’язані з цим витрати.
Проєкт у ч. ч. шостій – восьмій ст. 79 зберігає цю модель.
Водночас чітке формулювання договору ставатиме особливо важливим для запобігання спорам про компенсацію витрат. Тому, сторонам доцільно буде врегулювати в договорі та визначити:
Повна матеріальна відповідальність: за неповернений ноутбук доведеться відповідати
Чинна ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відповідальність у випадку, коли шкоду завдано:
обладнання та засобів, наданих працівнику для виконання дистанційної або надомної роботи.
Окремо зазначено, що в разі звільнення працівника та неповернення наданого йому обладнання з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання в порядку, визначеному Кодексом.
Стаття 135-1 КЗпП дозволяє укладати з працівником, який досяг 18 років, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за наявності відповідних умов, зокрема під час дистанційної або надомної роботи з використанням обладнання роботодавця.
Проєкт пропонує врегулювати це питання у ст. 227 і 228.
Що змінюється?
Частина перша ст. 227 проєкту ТК прямо передбачає повну матеріальну відповідальність, якщо пряму дійсну майнову шкоду завдано:
обладнання та засобів, наданих для надомної або дистанційної роботи.
Отже, неповернення обладнання прямо включено до переліку випадків повної матеріальної відповідальності.
Це важливе уточнення порівняно з формулюванням чинної ст. 134 КЗпП, яке окремо пов’язує стягнення балансової вартості неповерненого обладнання зі звільненням працівника.
Водночас це не означає, що роботодавець зможе безумовно стягувати будь-яку суму лише на підставі заяви про неповернення ноутбука.
Для застосування матеріальної відповідальності необхідно враховувати встановлені законом підстави, наявність прямої дійсної майнової шкоди та передбачений порядок її відшкодування.
А що з письмовим договором про повну матеріальну відповідальність?
За чинною ст. 135-1 КЗпП йдеться про можливість укладення окремого письмового договору про повну матеріальну відповідальність.
Натомість ст. 228 проєкту ТК передбачає можливість установлювати відповідні умови безпосередньо в трудовому договорі з працівником віком від 18 років, який виконує надомну або дистанційну роботу з використанням обладнання та засобів роботодавця.
Це змінює спосіб договірного оформлення відповідних умов.
Роботодавцям слід буде приділити особливу увагу документуванню передання обладнання, його вартості, стану та порядку повернення.
Працівникам – уважно перевіряти умови трудового договору, особливо положення про відповідальність за майно роботодавця.
Про це повідомила Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міськради.