Особливості справляння податку на нерухомість юрособами

Відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – податку на нерухомість) є фізичні та юридичні особи, в т. ч. нерезиденти, що є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. 

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в т. ч. його частка, яка підтверджується документами про право власності. 

Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фіз- та юросіб встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради, що створені згідно із законом та перспективним планом формування тергромад, залежно від місця розташування та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не більше 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. 

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, місцеві ради в межах повноважень, обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платників податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи. 

Платники податку – юрособи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають ДПС за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію за встановленою формою, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. 

За новостворений об’єкт нерухомості податкова декларація платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. 

Об’єкти нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, визначені пп. 266.2.2 ПКУ. 

Це об’єкти житлової та нежитлової нерухомості: 

• які перебувають у власності органів держвлади, органів місцевого самоврядування; 
• які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення; 
• будівлі дитячих будинків сімейного типу, гуртожитки, житлова нерухомість непридатна для проживання, у т.ч. у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради, об’єкти житлової нерухомості, в т. ч. їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування; 
• об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються СГ малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та на ринках; 
• які перебувають у власності громадських об’єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств; 
• об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій; 
• будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів; 
• об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбутківців; 
• об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров’я населення, баз олімпійської та паралімпійської підготовки; 
• об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховується п’ять та більше дітей; 
• будівлі, споруди сільгосптоваровиробників (юр- та фізосіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; 
• будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у госпдіяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B–F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; 

Одним із актуальних питань на сьогодні є оподаткування таких об’єктів нерухомості, як будівлі промисловості. 

Будівлі промисловості – це будівлі віднесені до групи «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018-2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B – F КВЕД ДК 009:2010 ( B – «Добувна промисловість і розроблення кар’єрів»,  С - «Переробна промисловість», D – «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E – «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами», F – «Будівництво»), та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (пп. «є» пп. 266.2.2 ПКУ). 

Тобто, будівлі промисловості лише за певних умов не є об’єктами оподаткування. 

Суб’єкт господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях B – F та здає приміщення в оренду, визначає податкове зобов’язання з податку на нерухомість, за період оренди, визначений в Договорі оренди нерухомого майна – починаючи з першого числа місяця, в якому будівлю передано наймачеві в оренду, до останнього числа місяця, в якому закінчився строк оренди будівлі згідно з актами приймання-передачі. 

Якщо будівля промисловості використовується суб’єктом господарювання, основна діяльність якого не класифікується у секціях B–F Національного класифікатора України, то вона оподатковується на загальних підставах. 

До уваги власників житлової нерухомості – суб’єктів господарювання! За наявності у власності платника податку об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, в т. ч. його частки, що перебуває, зокрема, у власності юрособи – платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв. м (для квартири) та/або 500 кв. м (для будинку), сума податку збільшується на 25000 грн на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частку) (пп. 266.7.1-1 ПКУ). 

Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України податок на нерухомість сплачується платниками до місцевого бюджету тергромади, на якій розташовані об’єкти нерухомості. 

Особливість місцевих податків і зборів полягає в тому, що платники зобов’язані їх сплачувати відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про запровадження платежу після набрання чинності цим рішенням. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється. 

Про це інформує ГУ ДПС у Дніпропетровській області.