Про звільнення працівника під час війни «одним днем»

Звільнення працівника можливе виключно з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП).  

Так, наприклад, звільнення може бути ініційоване самим працівником (ст. 38 КЗпП). Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово. Якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медвисновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медвисновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.  

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.  

Також трудовий договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін (ч. 1 ст. 36 КЗпП).   

Працівник може бути звільнений за ініціативою роботодавця (ст. 40 КЗпП), наприклад, у разі:  

• появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;  
• вчинення за місцем роботи викрадення (у т. ч. дрібного) майна роботодавця, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення;  
• встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування;  
• вчинення працівником мобінгу (цькування), встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили та з інших підстав, передбачених законодавством.  

До відома! Прийняти рішення про звільнення працівника без наявності підстав, передбачених КЗпП, з причини неприязні чи з інших мотивів роботодавець не має права.  

Зважте на те, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).  

За незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою ст. 172 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність.  

Про це інформує Східне міжрегіональне управління Держпраці.  

Так, за грубі порушення законодавства про працю передбачено штраф від 2000 до 3000 нмдг (від 34000 грн до 51000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років.  

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, –  

караються штрафом від 3000 до 5000 нмдг (від 51000 грн до 85000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців.