Приймаємо працівника на сезонні роботи: що повинен знати роботодавець?

Особливості регулювання праці сезонних працівників встановлюються законодавством. Це визначено ст. 7 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). На сьогодні в Україні є чинним (в частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-ІХ (далі – Указ № 310). Відповідно до ст. 1 зазначеного Указу сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов можуть виконуватися лише протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору. Він укладається на строк, що не перевищує тривалості сезону, яка, у свою чергу, не може перевищувати шести місяців. Тобто, сезонними вважаються роботи, які характеризуються наступними ознаками:

1) містяться в Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженому Постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278;

2) їх тривалість не перевищує шести місяців.

Важливо! При укладенні строкового трудового договору на сезон роботодавець зобов’язаний попередити працівника про сезонний характер роботи (п. 3 Указу № 310), що відображається в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу за формою, наведеною у додатку до постанови КМУ від 17.06.2015 р. № 413.

Будьте уважні: при укладенні сезонного договору не встановлюється випробувальний термін (п. 5 Указу № 310).

До відома! Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту населення від 29.07.1993 р. № 58, роботодавець зобов’язаний вести на сезонних працівників трудові книжки.

На сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо).

Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504) сезонним працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Тому, оскільки п. 10 Указу № 310 право на відпустку та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки сезонним працівникам не передбачено, така норма не підлягає застосуванню, оскільки суперечить Закону № 504.

Зверніть увагу! Cезонні працівники мають право і на лікарняні на загальних підставах: перші п’ять календарних днів за рахунок роботодавця, з шостого дня – за рахунок Фонду соцстраху. Однак для них є обмеження по строках оплати протягом року – не більш як за 75 календарних днів (абз. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV). Обмеження по строках оплати протягом року стосується і лікарняних для догляду за дитиною до 14-річного віку, однак вони з першого дня оплачуються за рахунок Фонду соцстраху, але за один страховий випадок – не більше 14 календарних днів. Про умови надання лікарняних та тривалість їх виплати ми писали тут.

Працівники, зайняті на сезонних роботах, після закінчення таких робіт звільняються за п. 2 ст. 36 КЗпП – закінчення строку. Днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи. Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на невизначений строк.

Сезонні працівники мають право на дострокове, з власної ініціативи, розірвання трудового договору, попередивши роботодавця письмово за 3 дні (п. 6 Указу № 310). Але для цього мають бути відповідні підстави, визначені ст. 39 КЗпП: хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП).

Роботодавець з власної ініціативи має право звільнити працівника, зайнятого на сезонних роботах, до закінчення строку трудового договору, крім загальних підстав, передбачених трудовим законодавством України, також за додатковими підставами, установленими в п. 7 Указу № 310. Зокрема, у разі: припинення робіт на підприємстві на строк понад два тижні з причин виробничого характеру чи скорочення робіт на цьому підприємстві; нез’явлення працівника на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.

Про це повідомило ГУ Держпраці у Хмельницькій області.