Туристичний збір для іноземців у відрядженні: застосовується чи ні?

Законодавчо визначено, що платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк. Ці вимоги визначено пп. 268.2.1 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Крім того, відповідно до пп. 268.5.1 ПКУ справляння туристичного збору може здійснюватися з тимчасового розміщення у таких місцях проживання (ночівлі):

а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).

Платниками збору не можуть бути, зокрема, особи, визначені пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ, які прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), що належать фізособам на праві власності або на праві користування за договором найму (пп. 268.2.2 ПКУ).

При цьому, пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ передбачено, що фізособа-резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізособа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізособа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

! Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізособи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізособи, використовуючи попередні положення пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ, фізособа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Крім того, достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Разом з тим, постійне місце проживання може бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред’явника, дає право на в’їзд або виїзд з держави і визнаний Україною.

Враховуючи викладене, фізособи-іноземці, які прибули у відрядження та не мають статусу резидента, є платниками туристичного збору.

Водночас, не можуть бути платниками туристичного збору фізичні особи - іноземці, які мають статус резидента та прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.

Про це нагадали податківці ДПС у Тернопільській області.

Більше новин читайте у Блозі бухгалтера, в Інформері програми M.E.Doc, а також на нашому Telegram-каналі.