вгору

Гарантована чи ні: що з навчальною відпусткою під час війни?

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення). Це визначено ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі – Закон №2136).  

Водночас положення ч. 2 ст. 12 Закону №2136 не можуть застосовуватися автоматично без урахування інших фактичних обставин. Про це інформують фахівці Східного міжрегіонального управління Держпраці на своєму Телеграм-каналі.   

Так, відповідно до ст. 9-1 Кодексу законів про працю України роботодавець в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів може встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників. 

Отже, законодавство про працю встановлює загальні правила та мінімальні державні гарантії, тоді як конкретні додаткові трудові та соціально-побутові пільги можуть встановлюватися сторонами трудових відносин у межах наданих їм повноважень. 

Якщо роботодавець узяв на себе зобов’язання щодо надання працівникам додаткових гарантій, зокрема щодо надання оплачуваних днів відпустки у зв’язку з навчанням у період дії воєнного стану, такі зобов’язання мають виконуватися. 

Тому застосування ч. 2 ст. 12 Закону №2136 не повинно відбуватися механічно, без з’ясування змісту трудових прав та гарантій, які були додатково встановлені для конкретного працівника. 

Якщо умовами трудового договору (контракту), колективного договору передбачено право працівника на оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням у період воєнного стану, роботодавець зобов’язаний виконувати взяті на себе зобов’язання. Сам факт належності працівника до категорії осіб, зазначених у ч. 2 ст. 12 Закону № 2136, не повинен автоматично нівелювати додаткові гарантії, які сторони трудового договору визначили шляхом добровільного волевиявлення як обов’язкові. 

Отже, при оцінці правомірності відмови необхідно враховувати норми трудового договору (контракту) і колективного договору, чи передбачено в них певні умови або обмеження їх реалізації. 

Крім вищевикладеного, роботодавець має враховувати, що ч. 2 ст. 12 Закону № 2136 надає роботодавцю право прийняти рішення про відмову у наданні відпустки у зв’язку з навчанням, але не скасовує його обов’язок створювати працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, необхідні умови для поєднання роботи з навчанням. 

За неможливості надання відпустки у зв’язку з навчанням роботодавцю доцільно розглянути питання щодо можливості встановлення працівнику скороченого або неповного робочого часу, запровадження гнучкого режиму робочого часу, дистанційного або гібридного режиму роботи, якщо це дозволяє характер роботи та організаційні умови. Такі заходи можуть сприяти поєднанню працівником роботи з навчанням. 

Можливість навчання працівників, особливо молоді, як свідчать соціологічні опитування, розглядається як важливий життєвий пріоритет. Тому створення умов для поєднання роботи з навчанням працівників роботодавцям рекомендовано розглядати як важливу складову заходів з мотивації персоналу та мінімізації плинності кадрів. 

Також читайте матеріал Навчальна відпустка у вишах без відриву від виробництва: умови, підстави для надання та тривалість у Блозі бухгалтера, в Інформері Medoc та на нашому Telegram-каналі.