Суд поновив на роботі працівника: що з вихідною допомогою?

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) при припиненні трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

 Згідно з вимогами ст. 1215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізособі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фіз- або юрособою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Відрахування із зарплати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Це визначено ст. 127 КЗпП.

Відрахування із зарплати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації (далі – підприємство), де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок зарплати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на госппотреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в п. п. 3, 5, 6 ст. 36 і п. п. 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству (ст. 136 КЗпП).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18) вказано, що наступне.

У ст. 1215 ЦКУ передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила:

• по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату;
• по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем суми вихідної допомоги у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються. Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в т. ч. ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого ст. 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Відмовляючи у позові у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що:

1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку;

2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог ст. 1212 ЦКУ відсутні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, незважаючи на те, що після поновлення на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований), в силу вимог статті 1215 ЦКУ ці кошти поверненню не підлягають».

Про інформує ГУ Держпраці у Львівській області.