вгору
10.06.2020
Особливості регулювання праці сезонних працівників встановлюються законодавством. Це передбачено ст. 7 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
На сьогодні в Україні є чинним (в частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-ІХ (далі – Указ № 310). Отже, сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов можуть виконуватися лише протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців (ст. 1 Указу № 310).
Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору. Він укладається на строк, що не перевищує тривалості сезону, яка, у свою чергу, не може перевищувати шести місяців.
Сезонні роботи характеризуються наступними ознаками:
1) містяться в Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженому постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278;
2) їх тривалість не перевищує шести місяців.
Таким чином, під час приймання на сезонні роботи трудовий договір з працівником можна укласти на строк, який не перевищує тривалості сезону, тобто 6 місяців.
При укладенні сезонного трудового договору роботодавець зобов’язаний попередити працівника про сезонний характер роботи (п. 3 Указу № 310). Це відображається в наказі (розпорядженні) про прийняття працівника саме на сезонну роботу.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.
Важливо! При укладенні сезонного договору не встановлюється випробувальний термін (п. 5 Указу № 310).
На сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колдоговору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо).
Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № № 504/96-ВР сезонним працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому часу. Мають право вони й на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні.
Працівники, зайняті на сезонних роботах, після закінчення таких робіт звільняються з підстави, передбаченої п. 2 ст. 36 КЗпП, – закінчення строку. При цьому днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи. Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на невизначений строк.
Разом з тим, відповідно до п. 6 Указу № 310 сезонні працівники за наявності умов, визначених у ст. 39 КЗпП (в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП), мають право достроково з власної ініціативи розірвати трудовий договір. При цьому про своє звільнення сезонні працівники попереджають роботодавця письмово за 3 дні. Роботодавець з власної ініціативи має право звільнити працівника, зайнятого на сезонних роботах, до закінчення строку трудового договору, крім загальних підстав, передбачених трудовим законодавством України, також за додатковими підставами, установленими в п. 7 Указу № 310. Зокрема, у разі:
Про це повідомило ГУ Держпраці у Донецькій області.
Про те, за яких підстав можливе звільнення працівника під час карантину, читайте у Блозі бухгалтера, у розділі Інформер програми M.E.Doc, а також на нашому Telegram-каналі.